Соната для скрипки і фортепіано № 9 (Бетховен)
| Соната для скрипки і фортепіано № 9 | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Композитор | Людвіг ван Бетховен | |||
| Видано | 1805[1] | |||
| Тональність | Ля мажор | |||
| Інструментування | фортепіано і скрипка | |||
| | ||||
 Соната для скрипки і фортепіано № 9 у Вікісховищі | ||||
Соната № 9 для скрипки і фортепіано ля мажор, op. 47 (1802), Крейцерова соната, один із найвідоміших камерних творів Людвіга ван Бетховена.
Складається з трьох частин:
- Adagio sostenuto — Presto — Adagio
- Andante con variazioni
- Presto
Загальна тривалість твору коливається, в залежності від виконавського трактування, в межах 37-40 хвилин, що незвично багато для сонатної форми початку XIX століття.
Історія прем'єри
Спочатку сонату було присвячено скрипалеві Джорджу Бріджтаверові, який і став її першим виконавцем 24 травня 1803 р. у Відні. Бетховен закінчив твір напередодні, ноти ще не встигли повністю переписати, тому Бетховен сам виконував фортепіанну партію частково за своїми чернетками, а частина твору була переписана в одному примірнику, і скрипалеві доводилося заглядати в ноти через плече піаніста. Фінал сонати, втім, був написаний раніше і призначався для Сонати для скрипки та фортепіано № 3 соль мажор, op.30. Повний текст посвячення мав жартівливий характер: «мулатська соната, складена для мулата Бріджтавера, великого блазня і мулатського композитора» (італ. Sonata mulattica composta per il Mulatto Brischdauer gran Pazzo e compositore mulattico) — це присвята збереглася на чорновому автографі в архіві композитора[2].
Існують різні версії щодо того, чому до друку соната потрапила з присвятою вже не Бріджтаверові, а Родольфо Крейцерові, що вважався перший скрипалем того часу. Широко поширена[3] історія про те, що ввечері після прем'єри Бетховен і Бріджтавер посварилися через жінку (іноді стверджується, що Бріджтавер образив якусь знайому Бетховена), і Бетховен зняв присвяту та перепосвятив сонату французькому скрипалеві. Цю версію іноді пов'язують з книгою «Життя Бетховена» Олександра Вілока Теєра[4], хоча вперше вона, мабуть, з'явилася в мемуарній статті скрипаля Трілуела в англійському журналі «Musical World» (грудень 1858)[5]. На думку Миколи Слонімського, це пояснення є абсурдною вигадкою Бріджтавера, і Бетховен змінив присвяту просто тому, що ім'я Крейцера мало більшу привабливість для публіки[6]. Натомість сам Крейцер ніколи не грав цю сонату - щобільше, вважається, що він вважав її незручною для виконання.
Музичні файли
Opus 47 — 1ⓘ
Opus 47— 2ⓘ
Opus 47— 3ⓘ
Примітки
- ↑ Grove Music Online — OUP. — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026d:Track:Q30532476d:Track:Q217595
- ↑ Suhne Ahn. Beethoven’s Op.47: Balance and Virtuosity. // The Beethoven Violin Sonatas: History, Criticism, Performance. — University of Illinois Press, 2004. — P.62.
- ↑ Див., наприклад, M. Church. Bridgetower: A Fable of 1807 // The Independent (London), 10 липня 2007. (англ.)
- ↑ Ludwig van Beethoven, Sonate für Violine und Klavier (A-Dur) op. 47, 1. Satz, Partitur, Autograph[недоступне посилання з травня 2019]: Коментар до автографа партитури першої частини сонати на сайті Будинку-музею Бетховена в Бонні. (англ.)
- ↑ Dominique-René de Lerma. George Augustus Polgreen Bridgetower. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 31 жовтня 2010.
- ↑ Slonimsky’s Book of Musical Anecdotes. — L. — N. Y.: Routledge, 2002. — P.103. (див. також переклад російською [Архівовано 22 жовтня 2007 у Wayback Machine.])
Посилання
- Історія прем'єри Крейцерової сонати [Архівовано 2 липня 2015 у Wayback Machine.] (Рейчел Бартон Пайн розповідає перед концертним виконанням) (англ.)
- Violin Sonata No. 9: Ноти на сайті International Music Score Library Project.
| Скрипкові Сонати Людвіга ван Бетховена |
|---|
| № 1 | № 2| № 3| № 4| № 5| № 6| № 7| № 8| № 9| № 10 |
|
